4:0 сходами долі
Старі люди завжди говорили, що доля вибирає людину, а не навпаки. Мабуть вони і праві, бо іноді те, що заздалегідь планується людьми, може вмить зруйнуватись, які б зусилля вони не докладали.
Кожна мати для своєї дитини хоче найкращого, старається, щоб її дитина жила, не відчуваючи розчарування та негараздів, як завжди і всюди – просто та банально. Так було і в цій родині.
Влітку, відпочиваючи на канікулах у бабусі у невеликому селі, вона збирала навколо себе велику зграю малюків. Залюбки водила їх до саду, річки, вчила їх гратися в різні ігри.
Дивним, лише, була безмежна довіра батьків – вони їй довіряли своїх діточок, хоча дівчинці було лише 9 років. Малеча з вечора, попрощавшись на ніч, не могла дочекатись ранку, щоб знову зустрітись та почати розваги та купання на річці…І так тривало з року в рік. Як тільки дорослі, з посмішкою, не називали її – і пересувний дитсадок, і паличка-виручалочка. А однієї сонячної днини бабуся-сусідка, спостерігаючи за «шлейфом» із дітлахів, зронила тихо: «Вихователька». Так це слово і залишалось, постійно нагадуючи матері, про доньчине «хобі» - гратися з чужими дітьми.
Коли підійшов час обирати дорогу в майбутнє, мама чітко знала де буде вчитись її доня. Та у дівчинки був свій шлях, який вже давно накреслений долею…
Коли, випускниця 8 класу, зажадала від школи атестат, мама була приголомшена. Але все ж поїхала підтримати доньку до педучилища.
У вестибюлі була розміщена інформація для абітурієнтів. Ненька мовчки спостерігала за своєю дитиною, яка раптом, стала дорослою, розраховуючи, що вибрати нічого… На дошкільному відділенні тоді було три напрямки: фізкультура, музика і невідома нікому – логопедія, і тому мама ні хвилини не сумнівалась, що дівчина не обере нічого. Та тут знову в свої руки справу взяла доля, та сама, що домоглася приїзду в це невідоме місто, допомогла доньці вибрати предмет, про який навіть уявлення не мала. Це було, як поринути в невідому безодню, незрозумілий світ…Юність це не зупиняло…Цей вибір стане потім для дівчинки сенсом всього її життя, навчить боротися та досягати мети, як сама найбільша цінність. Ну а поки, минуть роки навчання, потім починання виховательської діяльності, будні в які схована любов до малюків та розкриття їх внутрішнього світу і кроки до мрії.
За підтримки свого коханого, вступає до Київського вишу, щоб здобути, тепер уже улюблену та омріяну освіту. Метою стає – допомога дітям, які погано говорять… Одним із головних стимулів було щире побажання завідуючої закладу, Козаченок С.М.: «Завжди треба свою мрію втілювати в життя, тоді воно набуде сенсу». Її слова довго майорітимуть на обрії і допомагатимуть долати життєві сходинки, слова, які пульсують у скронях і по цей час та не дають змінити свою думку, опустити руки у важких миттєвостях життя. Отримавши диплом і працюючи вихователем, дівчина все ж старалася аргументувати потребу в своїй професії у нашому місті. Тим часом вдосконалювала свої знання у роботі з дітьми, з якими працювала. Раділа, коли бачила результат своєї роботи. І от одного разу, наша мрійниця здобула те, до чого йшла доказуючи потребу в своїй улюбленій професії. Тільки доля, упевнившись, у наполегливості і щирості могла подарувати такий щедрий подарунок!
І почались будні, такі однакові і різноманітні водночас! У нагоді стала і любов до творчості нашої героїні. Як з’ясувалось, у педагогічній роботі важливі всі здібності. На той час був дефіцит наочності та художніх творів на рідній українській мові, тому багатьом приходилось додавати багато зусиль, а їй все давалось легко, бо вміла і малювати, любила працювати з кольоровим папером, а ще і складати вірші. Тим часом все частіше придивлялась до улюблених справ малят та вподобань, беручи до уваги свої спостереження в своїй роботі. Так, одного вечора, виникла пальчикова гімнастика українською мовою, якою з задоволенням грались всі діти, починаючи від самих маленьких. Досліджуючи результати свого надбання, з’явилася ідея поділитися з колегами в своєму закладі. Педагоги зацікавились, почали використовувати в своїй роботі, а потім надіслали розробку до журналу «Дошкільне виховання». Київ відгукнувся грамотою до сторіччя журналу.
Та на цьому вона не зупинялась. З’явилася паличкова гімнастика, у якій використовувались звичайні рахункові палички разом з віршованими рядками. Найбільше дітям подобалось рухати палички, слідкуючи за словами педагога. Вірші швидко запам’ятовувались, а пальчики з кожним днем все впевненіше рухались. Далі - артикуляційна гімнастика, яку не тільки показала у картинках, а й озвучила у невеликих чотиривіршах. А ідеї не закінчувалися… І черпала вона їх із спілкування зі своїми дошкільнятами, що приносило нескінчене задоволення. Зараз працює, використовуючи біоенергопластику, яка дуже ефективно допомагає дітям запам’ятати складні вправи.
Маючи за плечима досвід роботи, педагог не зупиняється, а весь час шукає нові шляхи для втілення своєї мрії. І мріє вона про те, щоб кожен її вихованець отримував задоволення від свого красивого чіткого мовлення. Все в її роботі є корисним і важливим, бо в отриманні результату велику роль відіграє зацікавленість малюків. Тому потрібно ненав’язливо змусити їх полюбити завдання, які деяким дітям здаються надважкими. Ось чому в голові педагога завжди вирують різні творчі задуми та ідеї, які по мірі можливості завжди втілюються у життя. Навіть, коли вона буває в іншому місті на відпочинку, то знаходить час та можливість завітати до місцевого дошкільного закладу, в надії побачити щось цікаве і нове. Коли інші купували книги для читання, її бібліотека поповнювалась лише методичною та дитячою літературою, яку вона везла з різних міст, де завжди натрапляла на потрібний, цікавий матеріал. А потім сміялась: «Це – ДОЛЯ!»
Особливе задоволення приносив результат кропіткої праці, коли її малюки нарешті вчились чітко вимовляти звуки, а згодом – додавати їх до свого мовлення. Найбільшим подарунком була не вдячність батьків, колег – педагогів, а зошити її вихованців з письма без помилок.
Ось так вона впевнено крокує сходами долі, долаючи перешкоди і негаразди, даруючи своє серце та знання своїм дошкільнятам уже понад 20 років.
Моргун Інна Сергіївна,
учитель-логопед Білопільського ДНЗ (ясла-садка) «Зірочка» |
