Мій тяжкий учительський труд
Ось і закінчився ще один робочий день. У вчителів з’явилась вільна хвилина. Це добре … Зможуть подумати що хорошого відбулося за сьогоднішній день…
Майже на всіх уроках діти працювати активно, порадували оригінальними доповненнями, гарною підготовкою домашнього завдання. Що ще треба для щастя простого вчителя?
Знаєте, коли я думаю про труд вчителя то здається, що це найважча із професій. Вона поєднує в собі знання та виховання. Майже всі хто працює в цій сфері намагаються донести до дитини ту любов, ту радість яку відчувають самі. Не дивно, що вчителів порівнюють з бібліотеками знань. Хоча є деякі проблеми, та все ж, вражає те, що вчителі ніколи не нарікають на свою учительську долю. Долю найважчу на землі, але водночас таку особливу, бо вона довірила їм найцінніше у житті – дитячі душі.
Метою кожного із вчителів є те, щоб втілити в життя слова Сократа: «У кожної людини своє сонце, тільки дайте йому світити…», адже вони мають не лише донести знання, але й розкрити здібності кожної дитини.
Учитель… Скільки тепла, любові та водночас серйозності ховається в цьому слові. І 15 років роботи у цій сфері постійно нагадують мені про це. На перший погляд професія вчителя – це постійне емоційне виснаження, але якщо дивитися далі, то неможливо не помітити радості, яку вдається відчути «чарівникам країни знань».
Кожен день несе з собою щастя, якщо після уроку, я бачу зацікавлені оченята, які намагаються зрозуміти, як те, що я їм розказала, допоможе у житті. Але може нести й розчарування… І це підтверджує думку, яка міститься в приказці: «У кожної роботи є свої за і проти». Але кожен вчитель прикладає зусиль, щоб не помічати оці «проти». Кожен намагається зрозуміти, що відчуває дитяче серце, що його цікавить, та що його турбує.
Учитель виконує ще й роль будівельника, оскільки «будує» особистість дитини, прививає їй моральні цінності. Пояснює та показує на власному прикладі, що означає бути справжньою людиною.
Я розумію, замінити батьків неможливо, та все ж як я, так і мої колеги, робимо все можливе аби поділитися любов’ю, яка спонукала серце піти шляхом учителювання. Кожен з нас має бажання, щоб наші учні, мали не лише багаж знань, коли підуть зі школи, але й володіли щирим серцем, яке здатне розділяти біль та радість іншого. Для вчителя це найвища нагорода.
Я не нарікаю на свою учительську долю, бо розумію що вчитель – це покликання, яке супроводжує тебе все життя. Я ні на мить, не пожалкувала, що обрала такий життєвий шлях, на якому була можливість приміряти ролі, які були різні, та мали одну рису, яка їх об’єднувала – це любов. Любов до дітей, які довіряють тобі свої серця та душі.
Учитель – найкраща професія, і я в цьому переконалась на власному досвіді.
Лук’янова Неля Адольфівна,
вчитель німецької мови
Ободівського НВК: ЗОШ I - III ступенів - ДНЗ |