"Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці". Ліна Костенко
Вчитель... Скільки тепла, людяності, ніжності та розуміння у цьому слові. Скільки доброти та терпіння потребує ця професія. Кожен урок учителя — це не лише нова сходинка на крутій дорозі в чарівну країну знань, а й школа морального, етичного, духовного зростання. До професії вчителя з повагою ставилися в усі часи. Мабуть, тому, що вчитель – це не просто високоосвічена людина, а насамперед той, хто вміє передати свої знання іншим, пояснити незрозуміле, знайти ключ до серця кожного учня.
Учительська доля… Вона не обирає непевних. Це доля особлива, бо вона довірила мені найцінніше у житті – дитячі душі, які треба навчати любові, справедливості, честі. Поклик своєї вчительської долі я відчула ще в ранній юності. Мене навчали мудрі, хороші вчителі. Саме вони в моїм дитячім серці запалили вогник, який перейшов у полум’я крилатої мрії – стати вчителем, стати такою, як вони, мої рідні наставники.
Зізнаюсь, що були такі моменти, коли запитувала в себе: «Чому обрала професію вчителя? Могла знайти щось престижніше». А душа у відповідь: «Ні, не змогла б, бо присвятила себе праці з дітьми, а вони – це світ добра і любові, у ньому немає місця злу і ненависті». Щоденне спілкування з учнями дає мені силу, радість життя, надію на те, що і я буду чимось корисна для України. Коли в дитини загоряються цікавістю оченята, коли я бачу, що в дитячій голівці народжується ідея, коли дитя з радістю поспішає вранці до школи, – я щаслива.
Романенко Аліна Анатоліївна,
учитель української мови та літератури
Білопільського НВК: ЗОШ I-III ст. – ДНЗ № 3 |